Через що люди спізнюються на потяг? Не розраховують час, занадто довго сплять, занадто повільно рухаються, потрапляють у пробки... Причин може бути безліч. А от через що не потрапляють на поїзд пунктуальні люди? Адже й таке буває. Принаймні, я сьогодні в цьому переконалася. Бо спізнилася на потяг уперше в житті...

Із мамою не бачилася вже півроку. Та й коли приїжджала додому востаннє, побула лише два дні. І от нарешті подарунок - майже тиждень вихідних. Як же я раділа!

Напередодні спеціально відпросилася раніше з роботи, аби встигнути на вечірній швидкісний експрес, яким їхати лише 3,5 години. І за два тижні до від'їзду таки вибила собі квиток , вистоявши дві години в черзі. А ще майже весь залишок зарплати витратила на подарунки. Бо сім'я для мене - святе, незважаючи ні на що.

І ось цей довгоочікуваний день! Повертаюся з роботи за 2 години до відправлення. До вокзалу їхати щонайбільше хвилин 20. Тож усе мало би бути добре. Але тут мені телефонує моя сусідка по кімнаті і просить її дочекатися, бо в неї немає ключа. Наш вахтер дядя Боря був, м'яко кажучи, не зовсім у формі, щоб залишати йому ключі. Довелося чекати. До того ж, моя сусідка сьогодні іменинниця, і відсутність ключа зіпсувала би їй свято. Вона запевняла, що от-от буде. І я терпляче сиділа в гуртожитку.

Коли вона нарешті з'явилася на порозі, мені залишалася 1 година до відправлення. І в цю мить я дуже сильно шкодувала: а) про те, що борюся за чистоту рідної мови і не вмію матюкатися; б) про те, що не можу літати і не практикую телепортацію.

Після Великодня в нашому районі з транспортом доволі складно. Маршрутки ходять раз на 40 хвилин, а тролейбуси - взагалі рідкість. Хотіла піти своїм ходом, але валіза виявилася для цього занадто великою. Пішки було би ще довше. А оскільки майже всі кошти витратила на подарунки, то взяти машину теж не могла.

Поки стояла на зупинці, разів сто прочитала "Отче наш". Бо надто важко дістався мені цей квиток, опівночі взятий, кривавими сльозами омитий... Коли транспорт нарешті приповз, до відправлення залишалося 20 хвилин. Я вже буквально билася в конвульсіях. Самі знаєете, яка на свята ситуація з квитками в усі напрямки. А я не бачилася з мамою півроку... І півроку чекала на цей день!

Я - пунктуальна людина. І завжди розраховую свій час. Якщо запізнюся бодай на 5 хвилин - це для мене вже катастрофа. Тож уявіть мій стан, поки я їхала в маршрутці, лютуючи на кожен світлофор!

Запізнилася рівно на 5 хвилин. Поганий злий потяг не схотів почекати зайвих 5 хвилин і поїхав без мене! А ще раптом виявила, що, пулею вилетівши з кімнати, залишила там пакет з усіма подарунками. Сіра речовина в моєму мозку закипіла так, що вже почала випаровуватися. Я була зла. Обурена і пригнічена.

Коли прибігла до віконця каси просити квиток на найближчий потяг, навіть не помітила, що кричу не своїм голосом. Касирка аж підскочила: "Дівчино, чого ви так кричите? Заспокойтеся! Є квиток! Останній залишився! Давайте свій студентський!" У мене руки в гаманець не потрапляли від дрижаків. Грошей вистачило, але вони були фактично останніми. Залишився лише якийсь дріб'язок.

За годину я сиділа в якомусь лівому донецькому потязі, слухаючи обурення провідниці з приводу того, що я одна єдина у вагоні маю виходити пізно вночі, а в неї радикуліт, ревматизм і все таке, а через мене одну їй доведеться зайвий раз підніматися. І заради чого! Потяг стоїть на моїй станції півтори хвилини!

Отже, блудна донька приїхала додому опівночі замість дев'ятої вечора. Обсварена донецькими провідниками. Без подарунків. Без грошей. Змокла під дощем як цуцик.

Як добре, що в мене така чудова мама! Якій байдуже, з чим, як і коли я приїду, аби приїхала жива і здорова. Зараз сиділи на кухні, пили шампанське і сміялися з моєї пригоди.

Я вдома, як і хотіла. Але наступного разу, як збиратимуся на потяг, особисто простежу, щоби в обох моїх сусідок були з собою ключі!