У майстерні "Театр маріонеток" - прем'єра. Вистава "Сволочи" за п'єсою "Ніч Гельвера" польського драматурга Інґмара Віквіста. Точніше, прем'єра відбулася ще наприкінці березня, але я потрапила на неї лише минулої суботи - 5 квітня.

Відчуття неймовірні. Їх неможливо описати. Ніби хтось вийняв мій мозок, садистично потрусив ним у повітрі, а потім запхав назад у мою голову...

Вистава дуже важка психологічно. Матеріал доволі складний.

Часи Другої світової. Німеччина. Вона, Карла - жінка, яка колись втратила своє щастя. Він, Гельвер - хлопець із психічними вадами. Вона взяла його собі за сина. Так вони і живуть... Вона доглядає його, щодня дає йому пігулки і щороку водить у клініку на огляд. А він постійно перебуває в іншому світі, серед своїх видінь, фантазій, жахливих фашистських галюцинацій... Але це все випливає лише з контексту. Сама вистава - просто коротенький фрагмент із їхнього життя. Події однієї ночі. Фатальної для обох героїв...

Усе дійство триває трохи більше години. Та відволіктися бодай на мить - неможливо. Величезне психологічне навантаження, колосальний згусток емоцій, який просто пережити і переварити немає сил. Моторошно навіть поворушитися - настільке страшно і приголомшливо. Особливо фінал - найжорстокіший і найжахливіший з усіх можливих (морально)...

Це не просто вистава. Це - майстерність. Справжнє мистецтво. Таке справжнє, що плакали навіть самі актори, Ірина Калашнікова та Олексій Тритенко, коли виходили на поклон...

Усім раджу сходити! Особливо тим, хто давно не плакав...

Открыть больше изображений