Мій колишній хлопець, чи то з відчаю після нашого розриву, чи то під впливом якихось житєвих факторів, надто захопився соціонікою.

Почалося все з того, що я познайомила його зі своєю мамою. Вона вже давно вивчає соціоніку, щоправда, на аматорському рівні, але доволі успішно.

Перше, що мама зробила, коли ми з дороги сіли вечеряти - методом пересічних запитань почала з'ясовувати, хто мій хлопець: екстраверт чи інтроверт? логік чи етик? інтуїт чи сенсорик? А після вечері розкрила перед ним усі карти, сказавши: от є така штука соціоніка, мовляв, давайте я вас протестую, щоб ви зрозуміли, які у вас із Маргаритою стосунки і що може стати їм на заваді. Його, затятого програміста, це не дуже цікавило і видавалося чимсь туманним, позбавленим сенсу. Але він погодився. Моїй мамі відмовити неможливо.

Після тривалого процесу тестування мама визначила мого хлопця як сенсорно-етичного інтроверта (Дюма) і заявила, що в нас із ним стосунки соціального замовлення. Тобто, один із нас замовник, а другий - підзамовний. За таблицею стосунків з'ясувалося, що замовник - я. Тобто, я замовляю йому поведінку, а він підсвідомо все виконує, але з часом обидва партнери від цього стомлюються, тому й не можуть поладнати. Така перспектива, звичайно, його обурила. Він щось пробуркотів і сказав, що це все дурня.

За місяць ми розійшлися. Було дуже боляче і прикро, але неминуче.

Відтоді ми не бачилися. Іноді вітаємося в асьці. Ані він, ані я не хочемо навіть згадувати про ті стосунки.

Моя мама так само займається соціонікою. А в мене, етико-інтуїтивного інтроверта (Достоєвського) життя кипить, аж виливається.

І ось після року мовчанки цей псевдоромантичний програміст знову пише мені. Приблизно такою була наша остання розмова:

- Привіт!

- Привіт.

- Як ти?

- Нормально. Працюю.

Починаю вичитувати статтю...

- Чому ти мовчиш?

- Кажу ж тобі, що працюю!

- Ок. Слухай, твоя мама невірно визначила мій соціонічний тип! Я не Дюма!

- І що?

- Нічого! Як вона могла і сенсориком, і етиком мене зробити! Це ж неможливо!

- Не знаю.

- Ще й інтроверсію приплела! Там нтроверсії і близько немає!

Дочитую політичну шпальту. Беруся за "Культуру"...

- Ну? Чого ти мовчиш? Твоя мама помилилася! Цікаво, чому?

- Слухай, моя мама - не професійний соціонік. Вона може помилятися.

- А мій тип однаково двоє незалежних соціоніків уже визначили! Я - нтуїтивно-логічний екстраверт (Дон Кіхот)!

- Рада за тебе.

- То Чому твоя мама помилилася?

Я вже починаю дратуватися...

- Не знаю. Спитай у неї.

- Охоче! Дай мені її аську!

- У неї немає аськи. Пошта є. Дати?

- Ні. Пошту не треба. Я хочу вживу поспілкуватися.

- Ну тоді вибачай.

- Слухай, а який у неї тип?

- Драйзер.

- Ооооо!!! У нас із нею конфліктні стосунки!

- Можливо.

- Не "можливо", а "точно"!

Мовчу. Минає 5 хвилин.

- Чого мовчиш? Зайнята?

- Читаю статтю.

- І як? Цікаво?

- Я не вчитуюся. У мене по 2 хвилини на кожен матеріал.

- А у нас із тобою ревізійні стосунки!

- Це багато що пояснює.

- Угу. А я ось був на семінарі у Шульмана!

- Вітаю.

- І взагалі, я такий вдячний твоїй мамі, що вона мене познайомила з соціонікою! Це така класна штука! Уявляєш, виявляється, Юра, мій друг, то він мій дуал! А я весь час думав, чого ми з ним найкраще ладнаємо!

Мовчу...

- Ти така мовчазна...

Дратуюся остаточно.

- Слухай, тобі ще раз сказати? Я ПРАЦЮЮ!

- Багато працюєш. Зовсім життя не бачиш... А я от збираюся відкрити українську службу знайомств за соціонікою! Це буде супер!

- А я тут до чого?

- Як у тебе в особистому житті? Знайшла когось?

- Ні.

- Шукай дуалів! До речі, серед моїх знайомих є твої дуали! Можу познайомити!

- Дякую. Серед моїх знайомих теж є мої дуали.

- Це добре. Але шукай!

- У світі є набагато важливіші справи, ніж пошуки дуалів.

- У світі багато справ. Але дуалів треба шукати!

- О восьмій ранку і о дев'ятій вечора це проблематично.

- Ні! Вони скрізь є! треба лише придивитися!

- Дуал усіх проблем не вирішить.

- Слухай, а можеш мені перелічити якості, які тебе в мені дратували?

- Навіщо?

- Просто. Цікаво.

- Уповільненість, забудькуватість, млявість, лінощі, неохайність, незграбність.

- Супер! Усе співпадає! Ну це ж треба!

- Що?

- Ну я порівнюю з теорією. За соціонікою так і має все бути, як ти кажеш! Слухай, а можеш іще щось додати до цього?

- Ти що, мазохіст?

- Ні! Просто цікаво! Напиши ще щось!

- Часу немає згадувати. Вибач.

- Ок. А можна я тебе цитуватиму на семінарі?

- На якому?

- Соціонічному! Я тепер туди регулярно ходжу!

- Не треба мене цитувати. Я не Платон.

- Ну це ж так цікаво!

- Сказала, НЕ ТРЕБА!

- Ладно. Не буду. Слухай, а твоя мама так помилилася, бо це найпоширеніше серез аматорів соціоніки - типізувати під дуалів. Бо Дюма - то мій дуал. Але все одно... Треба з нею поговорити, бо вона неправильно визначає типи... Скажи їй!

- У неї є важливіші справи.

- А як у тебе навчання? Все вчишся?

- Вчуся.

- Ну це типово для Достоєвських.

- Тобі немає про що більше поговорити крім соціоніки?

- Але ж це цікаво! Я от завтра знову на семінар іду.

- Щасти.

- А я тебе бачив на соціонічному форумі!

- Мене цікавило одне питання.

- Так. Я вже його читаю...

- Тобі нічого робити?

- Ну... Я теж працюю. От сиджу зараз на роботі, роблю щось... Але ж платять добре, то не парюся особливо. І тобі не варто.

- Будь-яку роботу треба виконувати добре.

- Навіщо? Роби добре лише те, що тобі цікаво!

- Якщо я редактор, то маю бути хорошим редактором. І тоді мої колеги мене поважатимуть і прислуховуватимуться до моєї думки.

- Але ж... Це діло тобі не подобається!

- Мені багато що не подобається. Особливо, коли мене відволікають від роботи.

- Ну типові ревізійні стосунки! Супер!

На цьому я вже не витримала і вимкнула аську. Я думала, що я псих... Але тепер бачу, що в мене ще не остаточний діагноз...